Ідеологія

ФайлиДодано:

БандераВидатний український політичний діяч,  ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН-Б 

Народився в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На початку 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. В 1928, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. В 1929 вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди.


 

В червні 1933 на берлінській конференції ОУН був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1933 спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького.  В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН.  15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені. Є автором декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін. 

file icon Провідництвоhot!Tooltip 05/18/2009 Відкрили: 699
Ідеологічний вишкіл юнацтва ОУН

Націоналізм Молодий Народний РухHаціоналістичні ідеї, які сьогодні зазнають масових пеpекpучень і фальсифікацій, все ж опановують укpаїнське суспільство, стають дієвим чинником у фоpмуванні політичного обличчя сучасної Укpаїни. Істоpія націона лістичного pуху, його ідеологічні засади ще не отpимали достатнього висвітлення в популяpних виданнях, на стоpінках пpеси.


Пpопонована книжка покликана в якійсь міpі ліквідувати цю "пpогалину", pазом з тим вона pозвіює багато міфів і облуди, якими обплели за останній час ідею націоналізму.
Hаписана живим стилем, пpойнята духом утвеpдження геpоїчного, ця книга, на нашу думку, здатна виховувати спpавжнього патpіота Укpаїни, боpця за високу ідею. Рекомендується видання всім, хто не байдужий до нашої істоpії, в пеpшу чеpгу, школяpам стаpших класів, студентам, котpі знайдуть в ньому цінний матеpіал для pозуміння долі і недолі своєї Батьківщини.
Книжка містить коpоткий, доступний, популяpний виклад подій націоналістічного pуху ХХ ст.(до 1950 p.), pозповідає пpо етапи його pозвитку і становлення. В окpемому pозділі автоp pозглядає глибше генезу націоналізму, дає виpазну хаpактеpистику пpичин поpазок укpаїнського визвольного pуху в минулому. Детальний опис істоpії ОУH чеpгується з аналітичними pоздумами над моментами її складних пеpіодів і пpоблемами ідеології. Значне місце в pоботі пpисвячено істоpії і діям УПА.

Українська військова доктринаНародився Михайло Колодзінський (згодом полковник "Гузар") на західноукраїнських землях у 1902 році. Уже 20-річним юнаком став на шлях революційної боротьби за Українську Державу, вступивши до лав Української Військової Організації (УВО), потім ОУН, вишколювався на її таємних військових курсах. У 1932-33рр. очолив військову референтуру Крайової Екзекутиви ОУН. Добре усвідомлюючи роль і значення військової підготовки членства ОУН, а також необхідність вироблення національної військової доктрини, наполегливо працював над різними темами з військової ділянки Ґрунтовна праця "Українська воєнна доктрина" (1935-1937) - вагомий результат його роботи В цій галузі.

У 1938 році, коли на Карпатській Україні активізувався рух за самостійність, Михайло Колодзінський був одним із перших, хто пішов підтримати закарпатських братів. В цей час з'явля¬ється його праця '"Воєнне значення і стратегічне положення Закарпаття".
У 1939 році, коли Карпатська Україна оформлювалася в окрему державу й готувала своє військо, М.Колодзінський був там разом з побратимами Романом Шухевичем "Щукою" та Зеноном Коссаком. У день проголошення незалежності Карпат¬ської України 15 березня 1939р. на неї напали війська фашист¬ської Угорщини. На вимогу загарбників капітулювати без спротиву прозвучала відповідь, котра стала девізом кожного члена ОУН: "В словнику українського націоналіста немає відповід¬ника для означення терміну "капітуляція". Ворог може перемогти нас у лютому бою, але примусити здатися - ніколи". Так Україна перша поставила збройний спротив коричневій чумі. Колодзінський став шефом штабу "Карпатської Січі", тісно співпрацюючи з поручником "Щукою" та іншими членами ОУН. Карпатські січовики мужньо протистояли десятикратно переважаючим силам ворога, але брак зброї і набоїв, а також підтримка мадярів гітлерівською Німеччиною були причинами, що січовики не змогли перемогти окупантів. Багато з них загинуло в лютих боях, багатьох озвірілі мадяри помордували в полоні.
Полковник Михайло Колодзінський разом з Зеноном Коссаком і кількома пішими січовиками після тяжких боїв попрямували до Солотвини, плануючи нову тактику боротьби - парти¬занську, щоби невеликими відділами непокоїти ворога і вини¬щувати його, раптово завдавати дошкульних ударів і зникати, появляючись знову в цілком несподіваних для нього місцях. Але цим планам не дано було здійснитися. Захланні на чуже мадяри схопили патріотів і, нехтуючи міжнародні воєнні закони, роз¬стріляли полонених українців.


Книга, що пробудила Україну

Міхновський «Самостійна Україна» — це, властиво, промова Миколи Міхновського, виголошена ним в 1900 році на Шевченківському святі у Полтаві та Харкові, і у тому ж році віддрукована окремою брошуркою у Львові. Як дипломований юрист і адвокат, Микола Міхновський у ній обґрунтував правові, історичні, культурні, ідеологічні підстави Української Держави. 

file icon М. Гоголь "Тарас Бульба"hot!Tooltip 05/21/2009 Відкрили: 1006
Тарас Бульба(Редакція Івана Малковича та Євгена Поповича на основі перекладу Миколи Садовського. 
Редакцію перекладу здійснено за другим, переробленим, авторським виданням 1842 року 
з урахуванням першого авторського видання 1835 року.) 
Книга з розряду "повинно бути в кожного!" 
file icon Д. Донцовhot!Tooltip 04/15/2009 Відкрили: 662

Повна збірка творів видатного іделога українського націоналізму Дмитра Донцова


Дмитро Донцов народився 30 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 року. В 1900 після закінчення Мелітопольського реального училища залишає рідне місто і переїздить до Царського Села біля Петербурга, де продовжує освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчує 1907 року.

Студентом розпочинає інтенсивну політичну діяльність, і 1905 р. вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі заарештовують (1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві), після другого арешту й восьми місяців ув'язнення, заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїжджає в Галичину, потім в Австро-Угорщину. У 1909—1911 роках Дмитро Донцов учиться у Віденському університеті, там же одружується з українською студенткою Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри в Відні, 1911 р. переїжджає до Львова, де продовжує навчання. 1917 року одержує ступінь доктора юридичних наук.

1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті виходить з УСДРП. Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року.

З 1914 р. живе у Відні й Берліні, а з 1916 р. — у Швейцарії, активно включається в роботу Союзу Визволення України, який відтак очолює. На початку 1918 р. повертається до Києва, де працює в гетьманських урядових структурах, стає директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського. Створює (разом з В. Липинським, В. Шеметом) Партію хліборобів-демократів.

Протягом 1919—1921 рр. — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР в Берні (Швейцарія).

З 1922 р. — знов у Львові, редагує журнали «Літературно-науковий вісник», «Заграва», «Вісник», друкується в німецькій, швейцарській та польській періодиці.

Видає бібліографічні статті, «Муссоліні», «А.Гітлер», пререкладає «Майн Кампф» українською мовою.

У 1926 р. пише свою провідну роботу «Націоналізм».

У 1939 р. емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самої смерті живе в Монреалі (Канада), там же в 1948-53 рр. викладав українську літературу в місцевому університеті.

Помер 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.

 

Короткий конспект лекцій ідеології укрїнаського націоналізму, зроблений за викладом видатного українського політичного діяча, публіциста, одного із ідеологів Організації Українських Націоналістів.
<< Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 2

Онлайн реєстрація

Банер