На перехрестях націоналістичної моралі
Автор Nac   
П'ятниця, 10 квітня 2009 14:42
Коли приїжджаю до Львова, завжди тішить думка, що в цьому галасливому натовпі, який юрмить вулицями давнього міста, більш ймовірно побачити справжніх патріотів, аніж в інших містах України. Тому завжди пильно ловлю погляди тих, хто дивиться мені у вічі прямо та впевнено, і намагаюся зазирнути глибше.
У моєму рідному місті, на жаль, націоналістів на вулицях не зустрінеш. Проте на кожному кроці бачу якщо не якогось комерсанта чи продавця, то заклопотаних сімейними проблемами жінок і чоловіків. Вечорами повз мене пробігають юрби молоді, старшокласників зокрема, з уже веселими поглядами та відповідною поведінкою. Чи є серед них віддані українській ідеї, чи зможуть вони прислужитися рідній землі? Ці питання хотілося б обговорити, бо реалії життя можуть із будь-кого зробити песиміста, але не вкажуть правильної дороги.
Технології значно випередили батьків, котрі просто не зрозуміли значення технічного прогресу, а тому й не вдаються до модернізованих впливів на своїх нащадків.
Школа. Діти там проводять значну частину часу. Проте чи може школа в країні, де вчителі перебувають на межі зубожіння, належно впливати на свідомість дітей? Чи може вчитель, який за першої ж нагоди пішов би на більш престижну роботу або навіть просто краще оплачувану, думати про високі ідеали? Ба, скажу більше. Один мій знайомий учитель історії, який ще донедавна працював у престижному в нашому містечку закладі освіти та здобув другу вищу освіту – економічного профілю, зараз задоволений тим, що продає сантехніку. Тобто розумні та перспективні в освіту не йдуть. А хто ж тоді? Таких людей сучасна молодь називає “лузерами”. Я свідомо не згадую винятків із правила, бо є ще справжні ентузіасти, патріоти та вчителі з великої літери. Але і їх вважають якщо не “лузерами”, то диваками точно. Отож, “невдахи” не здатні виховати патріотів.
Ось ми добралися і до впливу “вулиці”, як говорять старі педагогічні підручники. Зараз “вулицею” я назвав би суспільство й суспільні інституції, в обов’язки яких не входить прямий вплив на дітей. А це від модних стилів музики та одягу – до широкого громадського та неформального молодіжного простору. Яких тільки “неформалів” не зустрінеш нині на наших вулицях! Очі розбігаються, особливо в Києві та обласних центрах.
“Одного разу япі-гіпі-готи-ему разом із рокерами-байкерами-реперами-скейтерами зібралися докупи, сіли в ракету й полетіли на Марс, маючи пального тільки в один бік…” Так розпочинається казка, яку із задоволенням розповідав би простий український козак-бандурист. Але поки вони всі тут, то прямо й опосередковано впливають на наших дітей. Я присягаюся, що віддав би своє життя, якби мені привели, наприклад, гея – українського націоналіста. Хоча гумористична передача “Файна-ТВ” показує сюжети про цілу таку організацію. Не знаю, як щодо самореалізації, але шкідливий вплив неформальних груп на становлення свідомості дітей видно неозброєним оком.
У наш час говорити про появу нового патріотичного громадянина України саме в той момент, коли він отримує паспорт, – це нонсенс. Тож як можна стати націоналістом у цьому “ненаціоналістичному” житті?
Якось у поїзді дорогою до Львова я почув розмову двох пасажирів. Перемовляючись стиха, вони говорили на тему, яка мене зачепила. Старший чоловік сказав, що Бандера був убивцею та злодієм, бо давав накази вбивати, також за його вказівками грабували каси та банки. Можливо, ця людина була десь зі сходу України, де громадян “накачали” радянською пропагандою. Проте його випадковий співрозмовник відповів, що кожний націоналіст заради справи убив би чи вкрав би гроші. Далі розмова пішла про те, який у нас уряд і президент, але це мене не цікавило. Я думав про те, що почув про Бандеру.
Згадував, що читав про Провідника, про його життєвий шлях, і розмірковував, чи міг би Степан Бандера – син священика – вкрасти або вбити. Якщо людину покликано на війну, тоді інша справа – вона нищить ворогів без жалю! Але хто зі сучасних патріотів нашої держави покликаний на війну? Проти кого воює у Верховній Раді націоналіст Шкіль чи стає в боксерську стійку не менший націоналіст Кендзьор? Хто з них оголосив війну справжнім лихам України – корупції, хабарництву, непрофесіоналізму на всіх щаблях державної влади? Демагогія, словоблуддя, партійно-кланові інтереси, політична комерція – ось їх “патріотизм”. Бог їм суддя. А історія нації винесе їм у майбутньому вирок.
Якщо говорити про сучасного націоналіста, то він насамперед має бути взірцем моральної чистоти й ідеологічної досконалості. До того ж, у жодному разі не погодиться на негідний вчинок. Скажімо, коли пропонують вкрасти у сусіда, бо він “москаль” (мовляв, таким чином можна підірвати економічну потужність Росії). Проте ніхто зі сучасних “націоналістів” не оголосив смертний вирок Затуліну – відомому ненависнику всього українського.
Нещодавно я дізнався про те, що дівчина та хлопець із Сімферополя взяли участь у конкурсі творчих робіт про Степана Бандеру, який проводили у Львові. Старшокласниця виборола першу премію за свій погляд на цю славетну постать. Але мені більше припала до душі робота хлопця, котрий написав про жінок Бандери. У підсумку цей юнак сказав: якби всі сучасні політики ставилися до жінок, як наш Провідник, то не було б ні розлучень, ні подружніх зрад, ні одружених із молоденькими напівповіями серед нашого владного істеблішменту, що брудними плямами лягає на українську політичну еліту. Це ще одна моральна ознака націоналіста, яка полягає у його ставленні до жінок та у святості сімейного обов’язку.
Наприкінці хочу висловити тезу про напрям, якого слід дотримуватися, щоби стати націоналістом. Гадаю, кожен справжній українець має у своєму серці глибокі та міцні моральні основи. Але не обов’язково кожна високоморальна людина стане націоналістом. Саме це, можливо, буде темою нашої наступної зустрічі.

Share

Останнє оновлення ( Середа, 15 квітня 2009 13:06 )
 

Онлайн реєстрація

Банер