Напевно, ніхто того липневого дня 1921 року не звернув увагу на чоловіка літ тридцяти, явно військової постави, та підлітка, котрі довго ходили вулицями, скверами Львова, нікого не зауважуючи за жвавою бесідою. Між тим, це були люди, що залишили не меркнучий слід в історії визвольних змагань Галичини: засновник і командир Окремого корпусу Січових Стрільців, засновник та вождь УВО-ОУН полковник Євген Коновалець, і учень третього курсу української Академічної гімназії Роман Шухевич – майбутній командир УПА. Обпалений вогнем Першої світової війни та Українських визвольних змагань, полковник через сім років повернувся до рідного краю.  У Львові він часто заходив до сім’ї Шухевичів, яка мешкала на теперішній вулиці Винниченка, 26, де й познайомився з Романом і справив на юнака особливе враження. Того дня вони на якийсь час зупинилися лише на Театральній біля Народного дому, - рівно 20 літ тому почався тут львівський етап у житті Євгена Коновальця.
Львівська доба. Народився він у сім’ї народних учителів села Зашків Львівського повіту, 14 червня 1891 року. Уже змалку мав нагоду пізнати несправедливість світу, відчути суперечності громадського життя і національних відносин. Після закінчення народної школи в 1901 році Євген переїхав до Львова, де вступив до української Академічної гімназії. Доба, на тлі якої визрівав Євген Коновалець, у Львові була періодом піднесення молодіжного студентського руху, ідеї якого ставали загальнонаціональними. У вирі подій та заворушень у Галичині в ті роки на початку буремного ХХ століття і формувався його світогляд. Дуже скоро Євген став одним з провідників молодіжного руху. Склавши випускні іспити 1909 р. Євген Коновалець став секретарем львівської «Просвіти» й записався на студії права до Львівського університету, які так і не закінчив. Дуже великий вплив на молодого студента мали праці Дмитра Донцов, який у той час перебував на Галичині в еміграції.
Студентом він відбув військову службу в старшинській школі у Львові. Під час служби Євген зрозумів, що українській молоді бракує військового вишколу. Тому хлопець ініціює створення спеціального студентського товариства для військового вишколу «Січові стрільці». Євген Коновалець не зайняв формально провідного посту в цій формації, однак усі січові стрільці визнавали його, Євгена Коновальця, душею цього руху і своїм ідейним провідником. З початком Першої світової війни, наприкінці липня 1914 року Коновалець прибув у підпорядкування командира 19-го полку Крайової оборони. На цьому закінчилася львівська доба в житті Євгена Коновальця.
Війна. На початок серпня 1914 року у Львові формувався легіон Українських cічових cтрільців. З наближенням російських військ 19-полк Крайової оборони ешелонами перебрався до Ужгорода. Після чотирьох місяців навчання Коновалець отримав звання кадета-аспіранта і був призначений командиром чоти в 19-й полк ландверу. Наприкінці квітня 1915 року в Карпатах відбувся героїчний бій за гору Маківку, в якому брав участь і Є.Коновалець. У грудні 1916 року його перевели до царицинського табору на так званій Дар-горі. Провідник мав у Царицині тісні зв’язки з «Просвітою», місцевими українськими громадськими діячами.
12 листопада 1917 року Симон Петлюра передав Галицько-Буковинському комітетові згоду Генерального секретаріату Центральної ради про створення куреня Січових стрільців. Курінь став однією з головних військових частин, які зуміли взяти «Арсенал» та розгромити січневе більшовицьке повстання. З того часу ім’я Коновальця тісно пов’язане з куренем, який налічував 30 тис. осіб.
Ранг полковника отримав від української влади.
Після закінчення визвольної боротьби 1917-20-х рр. багато вояків куреня виїхало до Чехії. Туди ж і потрапив Євген Коновалець. На останньому засіданні Стрілецької ради, котре відбулося у Празі в липні 1920 року під проводом Є.Коновальця, обговорено конкретний план подальшої боротьби в умовах польської та радянської окупації.
На чолі УВО-ОУН. Уже 31 серпня він скликав у Празі з’їзд старшин, який проголосив створення Української військової організації (УВО). Головою став полковник Коновалець. УВО розгорнула збройну боротьбу проти представників польської влади на українській території, ініціювала бойкот польських виборів у Галичині на початку 1920-х років. УВО допомагала закласти фундамент господарського піднесення Галичини. Під проводом Євгена Коновальця, УВО працювала задля об’єднання українців у єдину державу. У середині 1920-х років на західних землях активізували свою роботу націоналістичні молодіжні організації. Щоб створити потужний рух визвольного-революційного націоналізму, Є. Коновалець постановив об’єднати УВО з цими організаціями.
29 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся перший Конгрес українських націоналістів. На ньому створено спільну Організацію українських націоналістів (ОУН). Головою проводу обрано полковника Є.Коновальця. У кінці 1920-х початку 30-х років Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії. Полковник доклав усіх зусиль, щоб створити пункти опору, осередки націоналістичних ідей у радянській Україні. Сталінський режим, відчуваючи загрозу з боку ОУН, розпочав боротьбу проти неї й безпосередньо проти її керівників.
23 травня 1938 року у Ротердамі було вбито Євгена Коновальця.
З приводу загибелі свого керівника провід ОУН у звернені до українського народу писав: „Вождь остане для тебе, український народе, вічним дороговказом в боротьбі за визволення. Ідеї українського націоналізму, яку він заступав, остане для тебе найбільшими святощами і повсякчасно зовом до чину. Дух вождя витатиме над нами й над тим, що прийдуть після нас, і ім’я його згадуватиме по віки вічні Україна – нині ще поневолена, але вже завтра – вільна і могутня”.